Для високого рівня вихованості і духовної культури особистості потрібне підґрунтя, духовний зв'язок з надбанням попередніх поколінь. Цей зв'язок здійснюється через мову, рідну мову, в якій генетично закладено код нації, код її духовної культури. Без мови народ утрачає свою самобутність і розчиняється в загальнолюдському морі, тобто в загальноросійському для нас.
Сьогодні у мовному питанні потрібна не лише толерантність, а й рішучість та принциповість, щоб розмовляти українською, нею треба не тільки говорити, нею треба жити.
Учениця 11-го класу Чолак Альбіна у своїй науковій роботі «Мовне розмаїття Мелітопольського району» відстежила, що на території Мелітопольського району проживає близько 100 національностей. Кожна з них піклується про розвиток своєї рідної мови, але державною українською спілкується мало. Спільно з лабораторією соціологічних досліджень Мелітопольського Державного педагогічного університету з ясували, що лише 19,8% молоді спілкується українською мовою. А історію рідної мови знають всього 6% населення Мелітопольського району. Так виникла ідея створення музею.
Рада музею розробила Статут та план роботи. Працюють пошукова секція, фондова, секція художнього оформлення та секція екскурсоводів.
Мета музею – залучення молодого покоління до вивчення та збереження історико – культурної спадщини свого народу, його мови, формування освіченої творчої особистості та сприяння відродженню і розбудові національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави.
Після збору та аналізу основного матеріалу, було створено чотири постійно діючі динамічні експозиції:
1. «Із минувшини сивої вісті» - розташовані зразки кирилиці та глаголиці, графічні норми кириличного письма: устав, півустав, в яз.
2. «Вірю і я в свою мову барвисту» - розповідається про вклад І. Котляревського і Т.Г.Шевченка у розвиток української літературної мови.
3. «Тернистим шляхом» - про труднощі, які подолала українська мова.
4. «Державна мова - візитна картка держави» - інформація про національний склад населення села Вознесенки та національно - культурні товариства в місті Мелітополі.
Є виставка книжок присвячена творчості Т.Г.Шевченка: його «Щоденник», захалявна книжечка та гордість нашого музею «Кобзар» 1947 року.
Музей став осередком культурно – освітньої та науково – дослідної роботи призначеної для вивчення, збереження та використання історичного минулого нашого народу, рідної мови, прилучення учнівської молоді до надбань національної і світової історико – культурної спадщини, формування освіченої розвиненої особистості та сприяння вихованню у неї патріотизму.
Після проведення акції «Подаруй музею найстарішу книжку», музей поповнився книгою Марка Вовчка «Оповідання» 1937 року. Така акція стала традиційною.
З метою розширення аудиторії, було створено презентації мобільної групи та консультпункт для мешканців села з питань функціонування української мови.
Проводяться конкурси малюнків і плакатів, мовні та літературні вікторини для різних вікових категорій. Всім мешканцям села припало до душі свято «Мово моя рідна, не мовчи», проведене до дня рідної мови та свято «Пісні мого села», де було вирішено створити фольклорно – етнографічний ансамбль, до складу якого б увійшли учні гімназії та жителі села.
Спільно з викладачами та студентами МДПУ ім. Б. Хмельницького провели науково – практичну конференцію «Південна Таврія: стан мовного середовища соціуму», результатом якої було випущено збірник наукових праць, виставку – огляд «Проба пера», де учні і вчителі презентували свої творчі доробки. Активну участь прийняли гімназисти у конкурсі творчих робіт «Мій родовід», де І місце зайняла Чилікіна Юлія з науковою роботою «Кожне дерево з плоду свого пізнається».
Серед найцікавіших та найвдаліших форм роботи стала участь музею у Другому Всеукраїнському конкурсі благодійних проектів «Добро починається з тебе», де ввійшов до списку 100 кращих робіт учасників ІІ етапу, та зайняв ІІ місце у номінації «Культурологічний проект».
Сьогодні у нас постійно діючий музей де проводяться екскурсії, літературні вітальні, конференції, навчальні та фольклорно – етнографічні практики учнів та студентів МДПУ. Музей став осередком культурно – освітнього життя не тільки села Вознесенки, а й Мелітопольського району.
Плануємо налагодити зв’язки з українською діаспорою та провести пісенний фестиваль національних меншин та народностей.
Кожну екскурсію ми закінчуємо словами: бережімо нашу мову від кривд і наруги, від забуття і зрадництва, від засмічення і спотворення, бо це мова кожного з нас, це голоси нашого сумління, що сягає глибини тисячоліть. Бо наша мова – це ми, українці, - добрий, чесний, працьовитий народ. Отож, не лише клянімося в любові до рідної мови, не лише плачемо над її долею, а працюймо для неї, вивчаймо її, заглиблюймось у її походження і історію, пропагуймо її.
